"ДОЗВОЛЬТЕ З ВАМИ ПОЗНАЙОМИТИСЯ"
Завантажити книгу в форматі fb2НОВЕ ІМ'Я - ПАВЛО ЗІБРОВ!
Це був радіоконкурс "Нові імена". В той час, коли він проходив, я нічого про нього не знав. Зовсім випадково зустрічає мене Світлана Гоплійчук і питає:
- Паша, а чому ти не береш участі у конкурсі "Нові імена"? Він - як раз для тебе. Швиденько неси на прослуховування три пісні, - ти ще встигаєш.
Я кажу:
- В мене тільки дві пісні - нічого показувати.
Дійсно, тоді в мене було два записи. Один з них - "Дозволь мені, мати, криницю копати" - перша пісня, яка була професійно написана мною на українські народні вірші. І була в мене ще якась пісня.
Світлана мене умовляє:
- Паша, але я бачу, що ця пісня "Дозволь мені, мати..." - ну просто унікальна пісня!
Вмовила. Відразу зателефонувала на радіоконкурс:
- Є в нас хлопець такий - Зібров. Послухайте його! Їй відповідають:
- Та ми не знаємо, хто він такий...
- Класний хлопець, - каже, - молодий!
Це я-то - "молодий" - у 30 років!.. Там діти вісімнадцятирічні співали... Вона мала на увазі "молодий" - ще невідомий. Світлана вмовила і їх.
- Ну, добре, якщо ви встигнете за півгодини привезти записи, поки ми покуримо, поки визначимося, хто у нас переможець, то ще, може, і послухаємо.
Я взяв таксі, приїхав туди, передав секретарю запис і пішов, навіть не став чекати результатів - як буде, так буде.
А через декілька днів мене знаходять на роботі:
- Павло, зайдіть на радіо.
Заходжу.
- Ми вас вітаємо! Ви стали переможцем конкурсу, і вам присудили першу премію.
Іра Швєдова отримала другу премію, Саша Василенко - третю. От так віддали перемогу невідомому, "молодому".
Проходить ще деякий час, місяць або два. Перед Новим роком надходить офіційний лист: "Павло Миколайович, ви пройшли відбірковий тур і запрошуєтесь на заключний концерт Всесоюзного конкурсу "Нові імена" в Москву". Я заходжу на радіо і дізнаюся, що з трьох переможців, записи яких відіслали на Москву, вибрали мене.
У Москві я отримав дипломанта - взяв 4 або 5 місце - це теж було дуже почесно. Перші місця взяли класики: прекрасний співак з Риги, не пам'ятаю його імені, співав "Фігаро" так, що зливайте воду...
Москва мене помітила і відразу запросила на вечір пам'яті Юрія Гуляєва:
- Павло, ви нам дуже нагадуєте Гуляєва. Візьміть з його репертуару дві пісні і через місяць приїжджайте на концерт сюди, в Колонний зал Будинку Союзу.
Я взяв дві пісні - "Не рубай тополю, краще принеси ти їй води" і "Як тебе не любити, Києве мій", вивчив їх і поїхав.
На тому концерті артистів рангом нижче, ніж Народний артист СРСР, не було: не було народних артистів України або Молдавії, тим більше, не було заслужених чи лауреатів. Для всіх ранг був єдиним: "Народний артист СРСР"! На величезній афіші, яка висіла на Колонному залі, я побачив надрукованими великими червоними літерами імена: Пахмутова, Магомаєв, Кобзон, Бієшу і т.п. і раптом унизу цієї афіші помічаю, як маленькими синіми літерами написано: "дипломант Всесоюзного конкурсу Павло Зібров і лауреат Міжнародного конкурсу Дмитро Хворостовський". Імена двох салабонів поряд з великими!.. Це був фурор!..
Почався концерт. Зрозуміло, що хвилювався я страшенно. Стою за кулісами, внутрішньо готуюсь. І ось оголосили мій вихід. Впевненими кроками я вийшов на сцену і почав співати... Співаю і відчуваю, як щось у мене не в порядку: ось тут, на обличчі, йде посмішка, - все так, як треба, а там, унизу, ноги ходять ходуном, і я помічаю, як від цього штани на мені так помітно тремтять. Після виступу мене питають:
- Це що, на сцені такий вітер гуляв?
- Та ні, - відповідаю, - не вітер, мандраж по мені пройшовся.