» Книга про творчій і життєвий шлях Народного Артиста України - Павла Зіброва

Я зробив сольну програму, відпрацював з нею цілий рік. Але це був зовсім не той Зібров, якого сьогодні всі звикли бачити на сцені. Тоді в мене не було ні власного балету, ні беквокалу, ні постійного конферансьє, - в мене не було нічого, крім себе самого і звукорежисера. Щоб відпрацьовувати концерти я ще періодично запрошував конферансьє. От таким міні-складом, утрьох, ми робили концерти.

А потім з'явився свій власний конферанс, Валерій Астахов. З ним я познайомився ще за часів роботи в естрадно-симфонічному оркестрі у зовсім нестандартній ситуації.

Оркестранти саме вийшли з відпустки і повинні були грати концерт на першій річниці Незалежності України відразу у декількох містах - Рівному, Костополі та Сарнах. З собою в якості конферансьє взяли молодого актора. Він ще не вів такі концерти, але вмів читати анекдоти, сценки, гуморив, - гарний був хлопець.

Але... Уявіть собі, що може статися, коли оркестранти не бачились півтора місяця і нарешті зустрілися?! Для нашого оркестру це ледь не закінчилося катастрофою! Доки ми доїхали до місця призначення, музиканти перепилися: у того - пляшечка, у того - друга, третя, десята... Оркестр - п'яний. Треба давати концерт, а стан у хлопців - ніякий, навіть не нульовий, а нижче... Що робити?

Слава Богу, зі мною була касета з оркестровими фонограмами моїх пісень. З собою я їх брав так, про всяк випадок. От такий випадок і трапився. Вмикнули фонограму, я вживу співав, а Валєра вів. Так ми концерт і відпрацювали.

Астахова залиши в оркестрі, а я пішов. Але добре запам'ятав цього талановитого актора. І з часом все частіше почав запрошувати його вести мої концерти. І одного дня Валєра зовсім перейшов до мене.

От вже є і постійний конферансьє, і звукорежисер, але колективу - нема. Почав мені Валєра "капати на вуха", що треба набирати балет. На той час такого ще не було ні у кого - ні у Таї Повалій, ні у Іри Білик. "Добили" мене на одному з вечорів на гастролях. Після прийому ми довго не могли поснути, зібралися в одному номерія, Степан Галябарда, Валера Астахов і таки вмовили:

- Паша, треба набирати дівчат!

Приїхали у Київ і по циганській пошті переказали, що Зібров буде в такий-то день, у такому-то місці набирати дівчаток. Прийшло їх дуже багато. Ми подивилися і чотирьох відібрали. І з 1994 року у нас є театр, є свій колектив.

Правда, з цих перших відібраних чотирьох до цього часу постійними залишилося лише дві: Наталка Колоскова і Тетяна Звягінцева. Так, з дівчатами були проблеми. Одна поїхала до Японії, нічого не сказала, просто тихенько зібралася і поїхала. Якось по-зрадницьки вийшло. А потім телефонувала і питала, чи вільне її місце. Одна дівчинка вийшла заміж за Австралійця, пиши нам листи, що скучає і їй уві сні приходить марева, що вона з нами танцює, танцює...

Йшов час, і я почав відчувати, що фонограма у театрі своє віджила. Треба збирати музикантів. На сцені повинен був бути справжній спектакль, та й для мене необхідна підтримка і енергетична, і музична.

Про те, що до Театру пісні Павла Зіброва набирають музикантів, передали знову по циганській пошті.

На прослуховування приходило дуже багато молодих людей, які рвали струни на гітарах, але нічого путнього зіграти не могли.

Першим у нас залишився клавішник і аранжувальник Олег Шак з Чернівців. Там він був музичним керівником "Смерічки' Назарія Яремчука, але коли Назар пішов з життя він приїхав у Київ. Ще раніше Олег служив на Байконурі в Ансамблі пісні і танцю Збройних Сил під керівництвом мого брата Володимира. Володимир запропонував:

- Якщо маєш бажання, йди до нас, нам потрібні музиканти.

Потім прийшов Анатолій Михайлов, видатний гітаріст, за ним - Андрій Кузьменчук, який грав на барабанах у "Парку Горького", з Носковим. З'явилися Володя Завялов, талановитий бас-гітаріст, Сергій Цимбал - універсальний музикант - і на саксофоні, і на сопілці, і на клавішних, і співає.

Звукорежисером ми запросили Юрія Звягінцева, талановитого фахівця, колишнього головного звукорежисера Київського Державного Мюзік-Холу, а згодом - звукорежисера Національного палацу "Україна". Він був одним з ініціаторів створення Творчої майстерні Павла Зіброва, яка з'єднала в собі - провідну аудіо студію та найсучаснійший відеомонтажний комплекс, в якому, доречі, був остоточно змонтований відеокліп "Женщина любимая".

Так при Театрі Павла Зіброва з'явилася група "Хрещатий яр". І на сьогодні я вважаю, що у Києві таких високопрофесійних попсових, у гарному розумінні цього слова, груп немає.

До змісту