"ДОЗВОЛЬТЕ З ВАМИ ПОЗНАЙОМИТИСЯ"
Завантажити книгу в форматі fb2ПРО САМОВОЛКУ І КАРТОПЛЮ
Після прийняття присяги приїхав за нами автобус і повіз в ансамбль військової пісні і танцю, в якому служили хлопці, які закінчили консерваторію на рік раніше за нас. Ми всі їх знали, а вони - нас. Саме у той час, коли нас привезли на місце, ансамбль як раз приїхав з гастролей, з реквізитами, барабанами, костюмами. Це все було запаковане у величезні ящики кілограмів по п'ятдесят. І перша фраза, якою нас зустріли, була:
- О-о-о! Салабонів привезли!
Зрозуміло, що розвантаження власними силами для старших відпадає:
- А ну, салабони, кинулися! І ти, не знаючи технології цієї тонкої справи, хапаєш цей ящик, він падає на ноги, ти метушишся туди-сюди... Старші хлопці подивилися на це все і так демонстративно:
- Показуємо! Дивіться, як треба!
Вони за цілий рік так насобачилися це робити, що виходило у них все дуже гарно і легко. Нічого, ми через декілька днів все це робили не гірше. Публіка у нас служила інтелігентна, а тому дідівщини у нас просто не могло бути.
Розташований наш ансамбль був на території київської комендатури, відразу за станцією метро "Арсенальна", і кияни мали дуже гарну можливість після відбою і відходу старшини, перевдягнутися у спортивний костюмчик, чухнути через загорожу і - додому! А вдома ти поїв, поряд дружина, діти, любима теща... Раненько, о пів на сьому, ти вже прокинувся, щоб рівно о сьомій, до приходу старшини, бути на місці.
Були і нічні перевірки. Але ми залишали свої домашні номери телефонів. І тільки-но має відбутися грандіозний погром, як наші чергові телефонують тобі до дому: "Паша, перевірка!" У дві, три години ночі ти ловиш таксі і долітаєш за 10-15 хвилин. Але долітаєш у цивільному чи у спортивному костюмі, і тобі ще треба потрапити на другий поверх, щоб перевдягнутися. А там народ вже вишикувався: "Іванов, Сідоров, Пєтров" - "Я! Я! Я!"
Не обминуло те лихо і мене. Одного разу я влетів. Прибіг, а на верху всі вже вишукались. Що робити? Вбігти і опинитись прямо в обіймах начальства?! Я ж не самогубця! А на першому поверсі у нас були розташовані туалети. Я дуже вдячний тим архітекторам, які з розумінням поставилися до суто чоловічої проблеми - можливості перевдягнутися після самоволки, щоб начальство залишилося необізнанним про дії солдата. В туалеті роздягнувся, цивільний одяг залишив там же. Виходжу, позіхаючи...
А мені:
- Зібров! Ми вже 15 хвилин стоїмо! Де ти був?! Переклич, а тебе нема! А я: - Ох! У мене така проблема зі шлунком... Ви розумієте, я в туалеті сидів, такий страшний розлад... Я чув, що тут перевірка, але нічого зробити не зміг...
Ходили ми в самохід і в формі. Крали бланки з печатками, виписували собі звільнення до десятої чи дванадцятої години ночі і йшли чи в кіно, чи ще кудись. Одного разу вже після відбою спускаюсь я з ще одним однокурсником вниз у метро. А уверх підіймається заступник начальника, майор Гриценко. І ми - лоб у лоб з ним стикаємося - він повертається в ансамбль, а ми йдемо у самоволку. Я не розгубився, став струнко, повернувся до нього і так гарно віддав честь. А мій товариш від несподіванки перелякався і почав ховатися, але впав прямо животом на сходинки і тримається, щоб не скотитись униз. Майор на мене дивиться, а сам увесь аж перегинається, щоб подивитися на товариша.
Зрозуміло, ніякої самоволки вже не було. Ми чкурнули через огорожу і повернулися в казарму. І відразу - команда шикуватись. Підходить до нас майор: "Те, що ви пішли у самоволку - дуже погано. Романюк! За те, що ти принизив честь мундира і впав обличчям у багнюку - три наряди на кухню. А Зібров - ну, дуже гарно стояв, дуже гарно, таку честь мені віддав, все, як треба. Добре, прощається!"
І тільки один раз я потрапив на кухню - по рознарядці. Заступив. Там окрім мене були ще і губарі, і комендатура. Зрозуміло, що всі важкі роботи виконували губарі - чистили картоплю, виносили сміття. А комендатурські, які були головними серед нас, зацікавилися послухати артиста - де, що... Один і каже:
- Я знаю, що ти на гітарі граєш.
- Та граю.
- Слухай, давай ти нам поспіваєш, а ми тобі картопельки посмажимо, м'яска, по пиво когось відправимо. Класно посидимо! Ти тільки поспівай!
Нічого собі - "картопельки посмажимо, м'яска", - і це в армії! Я так дипломатично відповідаю, що в мене величезний обсяг роботи, я ж на добу заступив у наряд! А вони мені кажуть:
- Та ладно тобі! Я зараз ще двох губарей прижену, і вони все зроблять. Ось тобі гітарочка.
От так я був перший і останній раз в наряді на кухні. Думав, попрацюю, а за мене всю роботу зробили, та ще й нагодували.
А потім Батьківщина сказала: "Вперед!", і перед Новим Роком нас в кількості двадцяти чоловік завантажили в транспортний ІЛ-76 на Ташкент. З Ташкенту відправили в Афганістан. Ніхто з нас не злякався - ми виконували свій інтернаціональний обов'язок. Це був 1981 рік.
