» Книга про творчій і життєвий шлях Народного Артиста України - Павла Зіброва

Сталося так, що я опинився з ним в одній гримерній. Зрозуміло, що ми познайомилися, розговорилися. Після концерту Муслім Магомаєв, перебуваючи у гарному настрої і трішечки "підшофе", у тій же гримерній питає мене:

- Паша, ти ж - гарний хлопець, високий, з вусами. Напевно, на концертах жінки тебе люблять?!

Я зніяковів і тихенько пояснюю, що цей концерт для мене - другий, на якому я виступаю професійно, як співак, бо я ще студент другого курсу, молодий.

- Нічого, - каже він бадьоро, - все буде дуже добре, у тебе все є! А зараз послухай дуже уважно: для того, щоб зал був твоїм, одного таланту, голосу і такого іншого - мало. Треба зробити так, щоб тебе любили жінки! Запам'ятай! Ти мужик помітний, гарний. Баби повинні тебе любити! І коли виходиш на сцену, ти повинен їх усіх... трахнути очима!

Такого я ще не чув. Це було дивовижно... Його вказівка "трахнути очима" стала для мене однією з головних.

... З Москви я приїхав на лаврах. Мене бачили по телевізору - концерт транслювався на всю країну, по радіо йшла пряма трансляція! Саме після цього показу на великому рівні, на рівні Москви, до мене почали придивлятися у Києві. До цього моменту в естрадних колах ставилися до мене несерйозно, на сцену майже не випускали. Казали:

- Куди ти, контрабасист, лізеш? Ти - старпер, тобі вже тридцятник...

Були і такі, які прямо відмовляли мене від занять вокалом:

- Не лізь, - кажуть, - це не твоя справа, консерваторію закінчив, армію в ансамблі військової пісні і танцю (пенсії і пляшки, - так ще його, жартома, називали) відслужив... Не потрібно тобі це! Не переходь дорогу молодим!

Але в мене було велике бажання співати, і Москва вселила величезну віру.

Потім (в моїй ситуації навмисно не придумаєш!), Москва декілька разів запрошувала мене записати пісні для архіву всесоюзного радіо. Ці пісні почали звучати на "Маяку", в передачі "На ваші замовлення". Зрозуміло, що на моїй основній роботі, в державному естрадно-симфонічному оркестрі, диригент і хлопці відразу подумали, що тут щось не так: ага, Москва його викликає, він звучить на Всесоюзному конкурсі, на вечорі Юрія Гуляєва, на який більше нікого з України не запросили, - ні Гнатюка, ні Огнєвого, а запросили невідомого Зіброва!.. Значить, щось тут є... і так подумали не тільки вони! Режисери концертів почали мене запрошувати виступати! Подумати тільки! - лише декілька місяців тому я просився виступати, ледь не благав, але мене жорстко відфутболювали: ти вже старий, тобі 31 рік, а в світі вокалу - салабон.

Після Москви двері відкрилися, я почав писати пісні, бомбардувати своїми записами радіо. А коли вони зазвучали по нашому радіо, диригент оркестру подивився на це все і говорить:

- Паша, тобі на контрабасі робити нічого!

І перевів мене у ранг соліста Державного естрадно-симфонічного оркестру України. З'явилися афіші з фотографіями, а не просто рядок з прізвищем. Почалася моя сольна програма з оркестром.

До змісту