facebook
Офіційний сайт Народного артиста України - Павла Зіброва
Біографія
українська
русский

"ДОЗВОЛЬТЕ З ВАМИ ПОЗНАЙОМИТИСЯ"

Завантажити книгу в форматі fb2

ШКІРЯНИЙ ПЛАЩ - ЗА "ОЧИ ЧЕРНЫЕ". КІНЕЦЬ ДІЯЛЬНОСТІ В ЕСТРАДНО-СИМФОНІЧНОМУ ОРКЕСТРІ

Іншого разу ми виїжджали до Франції на 10 днів. Як завжди, все пройшло дуже добре. І от коли ми поверталися, на кордоні Франції з Німеччиною в якомусь містечку наш автобус зламався як раз напроти шикарного фірмового магазину, де продають шкіряні вироби. І щоб чимось себе зайняти у цю вимушену перерву, я в цей магазинчик зайшов. Музика, французькі парфуми, покупців майже немає. Почав розважатися - поміряв шкіряну курточку, плащик, перед дзеркалом пройшовся - речі дуже гарні. А купувати їх не збирався - грошей немає, зрозуміло, що все давно витрачено. Вже зібрався виходити і випадково розговорився з продавцем. Вона виявилася полькою, і дуже гарно розмовляла українською. От ми стоїмо з нею і говоримо: як? де? що?

- Да так, - кажу, - я співак, повертаємося з гастролей, у Франції були.

І вона вмовила мене:

- Я вже 20 років тут живу, заспівайте що-небудь на українській чи російській.

І я на повний голос почав співати "Очи черные". Дивлюся, підходять до нас чоловік з п'ять продавців, підійшли покупці... Я ще заспівав - "Дивлюсь я на небо". Вийшов їх шеф, такий, як голландець, з трубкою, з борідкою. Вийшла така міні концертна площадка. Вони мені поаплодували, і я пішов. Прохожу через турнікет повз кас і бачу - біжить за мною та полька-продавщиця:

- Шеф просить вас повернутися!

Я повертаюся. Дивлюся - стоять два пакети, а в них - та курточка і плащик шкіряні, які я приміряв.

Я кажу:

- В мене не вистачить грошей на це все.

Питає:

- Скільки у вас є?

- Ось - тільки 92 долара.

А воно все коштує доларів з 500!

- Давайте ваші 92 долари, на решту суми шеф вам робить знижку за те, що ви нам поспівали.

Розгублений, виходжу з магазину. Наші хлопці стоять біля автобусу, курять. Дивляться:

- О, Зібров! Звідки в тебе такі бабки, що ти в такому дорогому магазині купив такі дорогі речі?!

- Та так, пару пісень їм заспівав, вони знижку і зробили.

А народ вже збирався завантажуватися - автобус полагодили, і тут:

- Так, стоїмо ще півгодини! Може, їм бартерний концерт треба?

І увесь натовп, чоловік п'ятдесят, ламанувся туди, у магазин. Але ж німці не розуміють, що таке бартер! І хвилин через п'ять всі повернулися ні з чим, - в магазині вистачило одного Зіброва.

Отакі веселі і цікаві були у нас виїзди з ансамблем військової пісні і танцю за кордон. Є про що згадати. Але все-таки основна робота в мене була в естрадно-симфонічному оркестрі. І хоча в мене вже були і сольна програма, і афіші з великими фото, але це не був оркестр Павла Зіброва! Оркестр грав класику, а Зібров хотів співати естраду! А на той час вже з'явилися мої перші шлягери : "Білий цвіт на калині", "Як побачу рідну хату", які заполонили радіо та телебачення. Зіброва почали впізнавати, любити, запрошувати на концерти. Зібров став популярним. Зрозуміло, що в оркестрі мені стало тісно, і я пішов на свої хліба. Це був 1993 рік.