» Книга про творчій і життєвий шлях Народного Артиста України - Павла Зіброва

Одружилися ми несподівано, принаймні, для Марини. 25 серпня у неї - день народження. А жила вона тоді як раз напроти ЗАГСу. Напередодні 25 серпня я зайшов до завідуючої ЗАГСу, познайомився з нею і кажу:

- Я завтра прийду об одинадцятій ранку, і ви нас зареєструєте, офіційно оформите наші стосунки.

З ранку я пішов на базар, купив величезний букет квітів і пішов до Марини. Вона тоді ще не знала, що сьогодні виходить за мене заміж. О дев'ятій ранку я дарую їй квіти і кажу:

- Вітаю тебе з днем народження. А на одинадцяту годину ми з тобою йдемо у будинок напроти. Я роблю тобі офіційну пропозицію - стань моєю дружиною.

Від несподіванки Марина розгубилася і... розплакалася.

- Ти хоча б шорти зняв, перевдягнувся в штани, сорочку...

Ми взяли пляшку шампанського, квіти і пішли. Удвох. Більше не було нікого. Я тільки попростив Валєру Астахова, щоб він приїхав і пофотографував нас.

Але сюрпризи у той день для Марини не закінчилися. Я ж знав, що буду розписуватися і тому заздалегідь зайшов до дівчат на радіо:

- Ви піснями вітаєте з іменинами тітку Груню, бабу Клаву, а можна мені поздоровити себе самого і свою дружину піснею "Я хочу так тебе кохати"?

- Звичайно! З задоволенням!

І от 25 серпня ми в ЗАГСІ. Вже розписалися, відзначаємо цю подію шампанським в кабінеті завідуючої, і в цей час по радіо говорять:

- В нашій програмі багатьох ми вітали піснями Павла Зіброва. А тепер сам Павло Зібров поздоровляє свою кохану дружину Марину з днем народженням і для неї звучить пісня "Я хочу так тебе кохати".

Реакція Марини була шоковою. Зазвучала пісня, і ми задзвеніли келихами.

Відразу після розпису я Марині кажу:

- А тепер будемо заводити дітей.

Буквально.

Ми - чоловік і дружина, і я хочу, щоб у нас була дитина.

Було велике бажання, щоб по квартирі щось бігало, сміялося. У нас були діти: у мене - від першого шлюбу хлопчик, і у Марини від першого шлюбу - також хлопчик. Тому страшенно хотілось дівчинку.

Але у Марини була умова:

- Добре, якщо ти хочеш, я постараюся народити тобі доньку. Але якщо ми обвінчаємося.

І от 19 вересня ми, - я з Мариною, Алла Кудлай, Анатолій Паламаренко і Анатолій Демчук, їдемо з концертом на мою батьківщину, у Вінницю, на День міста. Відпрацювали концерт, і я всіх запрошую:

- Залишайтесь на один день. Понеділок - день важкий, чого їхати? Тим більше, що завтра в мене буде вінчання.

Про це я також домовився заздалегідь, - у Вінниці в мене є великий друг, священик. З ним ми навчалися в музичній десятирічці, в армії разом служили. Хлопчина був з церковної сім'ї і потім кинув музику, щоб служити Богу. Напередодні я йому зателефонував:

- Зможеш обвінчати нас так, щоб ніхто не знав, тихо, без газет, телебачення? Запроси тільки дзвонаря, щоб були гарні дзвони, і щоб був хор - поспівав для нас.

До церкви з філармонії ми приїхали на рафіку. А поряд з церквою розташована школа. Діти побачили, як ми під'їхали, сказали про це своїм вчителям. Під кінець годинної служби в церкву влітає мер міста, начальник міліції, керівництво управління культури, директор центрального парку, діти, вчителі, вінницьке телебачення, яке тут же почало все знімати. Після обряду вінчання під урочисті дзвони ми виходимо з церкви, і діти кидають нам під ноги живі квіти, - за час вінчання вони обірвали всі клумби, які були поряд зі школою. І ми по тому живому килиму йдемо до нашого рафіка. Мер відразу розпорядився віддати нам свою машину, і ми поїхали в ресторан. Так ми обвінчалися.

Умова Марини була виконана, але довгий час діток у нас не було. Одного разу ми разом з нею були у доктора народного целителя Ідріса Казімі, який займається нетрадиційною медициною і щось заїкнулися про дітей. Він:

- Що, хочете діток? Дівчинку хочете? Чому ви мені раніше не сказали? Буде у вас дівчинка! Але треба полікуватися. Я з вами попрацюю, і все буде добре. От вам вода і записка, яку я кидаю у цю воду. Будете пити цю воду. Обидва.

Пили. І сталося диво. Марина завагітніла. І хоча сама вагітність проходила важко, але вона жодного разу не була у лікарів. Подзвонить Ідрісу по телефону, він з нею переговорить, щось пошепче, і все заспокоювалося. Саме в цей час у нас на балконі оселилася пара голубів - голуб і голубка, знесли яєчко, з'явились пташенята. І ми зрозуміли, що у нас все буде добре.

До змісту