"ДОЗВОЛЬТЕ З ВАМИ ПОЗНАЙОМИТИСЯ"

Завантажити книгу в форматі fb2

ШКОЛА ДЛЯ ОБДАРОВАНО-"ОБДУРОВАНИХ"

За три дні до першого вересня ми приїхали в музичну десятирічку ім.М.Лисенка для обдаровано-"обдурованих" дітей. Зовсім випадково директор школи був на місці. Мама зайшла до нього в кабінет і каже так тихо, сором'язливо:

- Я ото до вас хлопчика привезла, з села, за триста кілометрів. Він в мене грає і співає.

Директор:

- Добре, заведіть.

Мама мене завела. Я став посередині кабінету і сміливо заспівав щось українське народне. Потім директор попросив мене відтворити ритм, який він відбив на столі пальцями. Я це зробив. Тоді він ускладнив римт. Але я повторив і його.

Тоді він і каже:

- Вступні іспити, на жаль, у нас вже закінчилися, але... Але я бачу, що він здібний і талановитий хлопчик. Добре! Привозьте його 1 вересня, ми його забираємо.

Ось так мені поталанило, - поза конкурсом прийняли в київську музичну десятирічку. І зарахували... по класу віолончелі. Мабуть тому, що я був рослим хлопчиком.

Перші три роки мені було дуже важко, я плакав за мамою, за братом, за бабусею, за селом. Але згодом з'ясувалося, що я такий - не один, тому що в інтернаті при музичній десятирічці жили дітки, яких привезли з усіх регіонів України. І в моїй кімнаті нас, некиян, було чоловік п'ять-шість. Загальна втрата рідних через відстань нас об'єднала, і з часом ми стали один для одного більше, аніж просто сусіди по кімнаті. Ділилися всім, - і проблемами, й успіхами, але перш за все, звичайно, ділилися посилками, які отримували з дому. І захищали один одного від чужаків. Братство у нас було колосальним. І протистояння було: міські проти інтернатських. Міські хлопчики і дівчатка - були пайдітками, а нас, інтернатських, вони вважали дітьми другого сорту, дітьми з неповноцінних сімей. На перервах ці буржуйські хлопчики і дівчатка діставали з портфельчиків бутерброди, яблука-апельсини і їли. Звичайно, що ми, інтернатські, з класу виходили і йшли в туалет палити (це вже в старших класах).

... Була в нашому класі дівчинка, Юля Пантелят, яка потім стала лауреатом багатьох конкурсів: дівчинка - супер-віолончелістка. Шкода, що виїхала в Ізраїль. Вона приділяла мені дуже багато уваги. Хоча це був 3-4 клас, але я добре пам'ятаю... В школу вона приносила не один, а два бутерброди і пригощала мене:

- Паша, це - тобі.

Юля була доброю дівчинкою, але товстенькою. А товстенькі дівчатка мені не подобалися, - не мого стилю...

У п'ятому класі через те, що я був рослим хлопчиком, мене перевели з віолончелі на контрабас. Я не пручався - в нашій школі високі хлопчики були страшним дефіцитом.

Все було, як треба, доки я не...